+38 (044) 599 61 23

Top

Дмитро Семенов: Один план шахових війн

Учень Річної програми MBA Kids Online Данило Бойчук (13 років) зустрівся зі своїм тренером з шахів, міжнародним майстром спорту, керівником «Шахової школи» (м. Київ) Дмитром Семеновим. І зустріч ця була не за шаховою дошкою, а з мікрофоном – адже Данило готував бесіду для чергового випуску журналу «Секрети успіху відомих українців» в 2021 році. 

 Я познайомився з Дмитром Семеновим, коли мені було 8 років, і я тільки починав займатися шахами. За цей час він створив свою школу, в яку я перейшов, тому бачив як його бізнес розвивався з самого початку. І саме тому я і вирішив взяти у нього інтерв’ю, бо в Україні в принципі нелегко створити успішний навчальний заклад, але ще складніше утримувати і розвивати його роками. Отже, пропоную познайомитися ближче з моїм тренером і успішним спортсменом та бізнесменом.

Данило: Доброго дня! Коли Ви почали займатися шахами?

Дмитро: Я почав займатися шахами, коли мені було чотири-п’ять років. Мій старший брат грав у цю гру, і я дивився, як тато займається з ним. Так і навчився грати.

 

Данило: Тобто самонавчання?

Дмитро: Швидше, живий приклад.

 

Данило: А коли Ви вперше вирішили, що цим можна заробляти на життя?

Дмитро: Це зараз я виступаю у ролі тренера по шахам. А коли я був у  юнацькому віці, сам грав на чемпіонатах. Багаторазовий чемпіон Києва в різних вікових категоріях. На чемпіонаті України виступав, але чемпіоном так і не став. Хоча завжди на цих змаганнях грав в фіналах, скажімо, в десятці чи п’ятірці шахістів України був майже завжди. 

Чесно кажучи, я не пам’ятаю чи замислювався про шахи як про заробіток. Напевно, так: думав, що можна стати гросмейстером і заробляти на цьому. А потім так сталось, що в 18 років я пішов на кілька робіт. В мене було 3-4 роботи і одна з них – тренування шахам в будинку дитячого мистецтва. Але це було не для заробітку, а швидше як хобі. Тому що заробітна плата – це були не дуже великі гроші. 

Але з плином часу учнів ставало більше, з’явилися чемпіони, тому я почав все більше і більше приділяти уваги цій роботі. І досить швидко це переросло в основний вид діяльності, який сьогодні годує мене та мою сім’ю.

 

Данило: В Україні багато хто вважає, що професія вчителя не престижна. Чи це й справді так?

Дмитро: Я вважаю, що дійсно, до превеликого жалю, це так. І це дуже неправильно, тому що знаю, що за кордоном, зокрема, мої колеги заробляють більше. Але це стосується не лише тренерів з шахів, а й звичайних вчителів. Там ця робота вважається престижною. На жаль, в нас так не вважають. Часом навіть людина робочої спеціальності отримує більше за вчителя. На мою думку, це неправильно. Все ж,  вчитель, не важливо з якого предмета, вкладає у дітей знання і сприяє їхньому розвитку. Це все-таки інтелектуальний труд, а не фізичний. Хоча я не можу сказати, що всі тренери заробляють мало. Рівень тренера та його успішність відображається в його учнях. Якщо його учні ставатимуть чемпіонами, то і його заробіток, і кількість учнів зростатимуть. В принципі, я бачу, що зацікавленість в шахах росте і в нашій країні, а разом з нею і зарплата тренерів 

 

Данило: Чому Ви вирішили все ж створити шахову школу, а не працювати на когось і отримувати гроші за турніри?

Дмитро: Звичайна робота в мене була з 18 років, так само як і шахи. Я працював на трьох-чотирьох, інколи навіть на п’яти роботах. Чому я перестав далі грати? Тому що в 18 років виникла потреба заробляти гроші. Той рівень, який у мене був (а це був десь рівень майстра спорту, хоча офіційно я ще не здобув цього звання) не дозволяв мені повністю утримувати себе. Тому я почав шукати іншу роботу, працював у різних напрямках, займався різними бізнесами, пробував себе всюди, але параллельно завжди займався шахами. Згодом, як я вже згадував, шахи теж стали приносити гроші. Спочатку – як робота тренером на півставки, якщо я не помиляюсь, у 2003-2005 роках це було 200 грн. А  потім чим більше часу я приділяв шахам, тим, відповідно, менше часу залишилося на інші заробітки. Врешті-решт, я залишив усі інші роботи заради шахів і заснував свою школу. Нині «Шахова школа» має два філіали в Києві і є моєю основною роботою.

 

Данило: «Шахова школа» – це Ваш перший бізнес?

Дмитро: Так, якщо це можна назвати бізнесом. Тому що «Шахова школа» – це не зовсім бізнес-проєкт. Багато людей дивуються, що оплата в нас не така велика, але ідея в тому, щоб кожен з батьків міг собі дозволити віддати дитину на якісні курси з шахів. Хоча в нас є певні витрати, ми орендуємо приміщення – якщо все це враховувати, то за законами бізнеса ШШ» мала б підняти оплату. Хоча, насправді, в мене було чимало бізнес-ідей, починаючи з друкарні і закінчуючи всілякими кофейними автоматами. Але на сьогодні шахи – це єдине, чим я займаюсь

 

Данило: Коли Ви відкрили школу, не боялися, що вона збанкрутує?

Дмитро: Боятися вовків – в ліс не ходити. Я не боявся, але як шахіст, я все зважив. Розрахував цей варіант, як партію в шахах. Перед тим, як зробити якийсь хід,  треба продумати наслідки. Саме тому я кажу, що шахи  – це як життя. Перед тим, як зробити якийсь хід в шахах, ми повинні розрахувати ризики, передбачити ходи суперника. Теж само і в житті: перед тим, як щось зробити, ми повинні розрахувати ризики, ходи конкурентів, які також відкривають свої бізнеси. Я все це теж розрахував і зважував. Зрозуміло, що не все так гладко виходило. Наприклад, перша шахова школа, яку я відкрив здається у 2008 році – це клуб Гамбіт». Але так сталося, що я звідти пішов, але клуб працює й досі. Потім відкрив шахову школу в ТЦ «Шахова школа» на Майдані Незалежності, але ми там пропрацювали недовго, десь півроку і, врешті, взимку 2015 року ми відкрили вже шахову школу, яка працює досі. А в 2020 році (в рік пандемії) відкрили ще й філіал в «Дрім Тауні». Бачимо, що не все було просто і гарно. Були й труднощі, і проблеми – не тільки фінансові, різні – з кадрами, тренерами, але все-таки на сьогодні проєкт успішний. Дітей в нас багато і чемпіонів серед них – також.

 

Данило: Що все ж таки стало стимулом для відкриття своєї школи, що підштовхнуло до цього?  

Дмитро: Був період, коли я працював в будинку дитячої творчості (приблизно з 2012 до 2015 р.р.). Все було добре, але я така людина, яка не стоїть на місці, і мені треба рухатись далі. Не можу сказати, що мені не вистачало зарплатні чи чогось іншого, чи в мене були якісь невдоволення. Ні, просто треба рухатись вперед, а не лишатися на місці. Саме це і підштовхнуло до відкриття свого бізнесу. Зараз так само – багато хто питає, навіщо відкрили філіал на Оболоні? Але це новий район, нові учні. В мене в планах відкриватися і в інших районах. І не лише Києва, а й взагалі по Україні.

 

Данило: Коли «Шахова школа» перейшла на самоокупність?

Дмитро: Це питання не для інтерв’ю 🙂 Я навіть навскидку не можу відповісти. Перший час школа йшла в мінус і доводилося доплачувати. Але в мене був хороший компаньйон, який якраз і знайшов приміщення на вул. Дмитрівська. Так, перший час було складно, але потім стало більше учнів. Я чесно скажу, що навіть не знаю. Тому що, щоб відкрити цю школу, потрібно було вкласти багато грошей, і я не знаю чи ми відбили їх чи ні. Але по сьогоднішнім цифрам «Шахова школа» успішний проєкт.  

 

Данило: Як ви знаходите нових учнів?

Дмитро: Найкраща реклама для нас – це успішність учнів. Ми не купуємо реклами в газетах, на ТВ, жодних білбордів. Ми навчаємо чемпіонів, нас знають за результатами наших учнів і за професійним складом тренерів. 

 

Данило: Що найскладніше в бізнесі?

Дмитро: В будь-якому бізнесі найскладніше зібрати професійну команду, яка любить свою справу.

 

Данило: За моїми даними Ваша дружина не вміє грати в шахи. Чи Ви плануєте її навчати? 

Дмитро: Моя дружина грає в шахи, вона навіть пройшла всіх динозавриків і виграла в них 🙂 Це не на професійному рівні, але вона навчає грати в шахи Марію Дмитрівну – нашу доньку. В мене не дуже багато вільного часу, але я стараюся знайти час, щоб навчати доньку. 

 

Данило: Я знаю, що Ви співпрацюєте з дуже потужною Львівською шаховою академією і її керівником Назаром Фірманом. Як почалася ця співпраця?

Дмитро: Назар Богданович Фірман організовував табір, організував збори для чемпіонів України, підготовку спортсменів на Чемпіонат Європи та Світу. Він надіслав мені запрошення стати тренером на цих зборах. Напевно тому, що мої діти показували результати – двоє моїх учні стали чемпіонами світу. Я туди поїхав не як тренер табору, а в ролі тренера своїх учнів. Діти займались на зборах з іншими тренерами, а я був спостерігачем в цій ситуації. І я був здивований, що на цих зборах діти займаються шахами і, дійсно, результат від таких зборів просто шикарний. Так, діти ходять в гори, купаються в морі, розважаються, грають в футбол. Але, тим не менше, вони по чотири-п’ять годин займаються шахами і мене це вразило. Тож і по сьогоднішній день, коли Назар Богданович запрошує мене на ці табори, я погоджуюся. Їжджу сам тренувати і запрошую всіх у цей табір.

 

Данило: Які у вас плани на майбутнє? Чи плануєте рухатися далі чи «Шахова школа» стане фінішом? 

Дмитро: Я майстер спорту по шахам, професійний шахіст. Це не фініш моєї шахової кар’єри, в мене на меті виконати гросмейстра.

 

Данило: Яку пораду Ви можете дати початківцям-шахістам чи початківцям-бізнесменам?

Дмитро: Хоч зараз я з початківцями не працюю, тому що в мене дуже багато розрядників, але я завжди говорю: шахи – це дуже корисний вид спорту. Шахи обов’язково знадобляться в житті будь-якій людині. Шахи розвивають дуже корисні та необхідні навички – це і мислення, і пам’ять, і логіка, і увага, і концентрація, і вміння приймати рішення тощо.

Тому я завжди кажу, що не важливо, якого рівня ви досягнете. Все одно шахи – це дуже корисно для вас та згодиться вам в житті. Тому обов’язково займайтеся шахами. Будь-який талант потрібно розвивати і будь-який талант без роботи можна загубити. Все це робиться звичайною буденною працею і дуже важливо – зараз я не відкрию ніякої таємниці – щоб дитина займалася цією справою. Важливі також гарний тренер і допомога батьків. Не лише в фінансуванні занять, а й в тому, щоб відправити чи відвезти дитину на турнір, морально підтримати. Адже хто зна –  може сьогодні ця дитина початківець, а завтра – чемпіон.