Similis simili gaudet. Подібне притягує подібне. За майже 8 років, які існує MBA Kids International, шляхи нашої школи сотні разів перетиналися з дивовижними людьми – з дітьми та дорослими, їхніми батьками. І в певний момент стало зрозуміло: це неспроста. Час встановити, що саме нас об’єднує.

В проекті #BizTalk Микола Дориченко, СЕО MBA Kids International, зустрічається з батьками наших учнів та випускників – підприємцями за покликанням та родом діяльності, аби поспілкуватися з ними про сенси, про покликання, про вектори та задуми.

Чергова розмова – з Романом Прокоф’євим, співзасновником і керівником сервісу пошуку вакансій Jooble.

Роман, розкажіть про той шлях, який привів в ту точку, де Ви перебуваєте зараз.  З яких етапів він складається?

Напевно, слід почати з дитинства. Якимось неймовірним чином до 9 класу я навчався в гуманітарній гімназії в Херсоні. Неймовірно це тому, що до мозку кісток я «тєхнарь», але знемагав в гуманітарній школі. Переломним став для мене фізико-математичний ліцей в Херсоні. Мабуть, батьки зрозуміли, що гуманітарій з мене ніякий, і вирішили змінити мій вектор навчання на технічний. Перед вступом я рік відвідував підготовчі курси і в результаті потрапив в найсильніший клас, де відсотків 75 дітей були переможцями республіканських олімпіад. Конкуренція зашкалювала. Втім, то ком’юніті забезпечило мені неймовірний особистісний ріст. Перші два місяці я буквально засинав над підручниками. Але за рахунок великої працьовитості і терпіння свій розрив скоротив – і в 9-10 класах на моєму рахунку вже теж були перемоги на олімпіадах.

Той досвід став для мене уроком: наскільки важливе середовище, оточення, в яких живе людина, дитина. Саме тому я хочу, щоб моя дочка навчалася в кращих ВНЗ світу.  Не стільки заради знань – скоро вони будуть доступні онлайн з будь-якої точки світу, скільки заради тієї обстановки, яка там панує, адже завдяки фільтру в них потрапляють найкращі, а така атмосфера дає імпульс для персонального зростання.

«Саме тому я хочу, щоб моя дочка навчалася в кращих ВНЗ світу.  Не стільки заради знань – скоро вони будуть доступні онлайн з будь-якої точки світу, скільки заради тієї обстановки, яка там панує, адже завдяки фільтру в них потрапляють найкращі, а така атмосфера дає імпульс для персонального зростання».

Дійсно. Є таке припущення про те, що успіх складається на 10% з таланту, на 40% – з працьовитості, а решта 50% залежать від оточення…

Закінчивши ліцей, я розумів, що необхідно вступати в найкращий ВНЗ України, в той момент для мене це був КПІ. Зараз, звичайно, я б мислив категоріями світу, але тоді мій кругозір був, на жаль, обмежений. Я поступив на факультет інформатики та обчислювальної техніки, і буквально відразу ж мене спіткало розчарування – я зрозумів, що все, чого нас вчать, я знаю… Стало нудно і нецікаво, і я влаштувався на full time-роботу розробником в на той момент маленький стартап Terrasoft (я став його четвертим співробітником). Вчитися, безумовно, продовжував, але це було на кшталт «прийшов-здав-забув»… У Terrasoft пропрацював рік, тому що завжди – класу з 5-го – знав, що хочу бути підприємцем (хоча за часів моєї юності в побуті було поняття «бізнесмен»). І на другому курсі, в 2004 році, почав робити свій бізнес, пов’язаний з діджіталізацією в сфері фармакології. Безумовно, були західні аналоги того рішення, що ми пропонували українським фармкомпаніям, але вони коштували на порядок дорожче… Тоді я важив 100 кг, приходив на зустрічі в дорогому костюмі, і ніхто не міг повірити, що перед ними – студент другого курсу, який пишу код в орендованій квартирі в хрущовці. Захоплюючий період життя (сміється).

Ось Ви стверджуєте, що завжди знали, що прагнули бути підприємцем. А що саме призвело до цього розуміння? Якісь життєві ситуації? Приклади з оточення?

Мені часто задають це питання, але у мене до цих пір немає на нього відповіді. Я з «класичною» радянської сім’ї: мама медсестра, тато – інженер-електрик, в моєму оточенні не було бізнесменів. Головне, за що я вдячний батькам, – за посил: ми тебе вчити жити не будемо, тому що все, у що ми вірили, зруйновано – йди в світ і сам вирішуй, що робити. І я вирішив: продавав наклейки в школі з маржею 300-400% (сміється). Можливо, в моєму дитинстві це прагнення було підкріплено не творчою енергією, а банальним бажанням грошей – це ж дев’яності роки, навколо – хоч конем грай… Але внутрішнє відчуття цього шляху підприємця з’явилося вже тоді.

Я вірю в те, що гроші потрібні – це універсальний спосіб обміну своїх талантів і знань на цінності світу. Але вони не первинні. Прослухавши декілька інтерв’ю з Вами до нашої розмови я прийшов до висновку, що Ви такої ж думки. Коли Ви це усвідомили?

Добре пам’ятаю цей момент – в 2014 році. Якраз в бізнесі сталася криза, стало нелегко, і я почав шукати відповіді на питання: а навіщо тобі гроші? Зрозуміло, що в певний період ти закриваєш ними первинні потреби. Але одного разу усвідомлюєш, що у тебе все є. І починаєш з’ясовувати: яка глибинна причина? Так я став шукати свою місію. І знайшов відповідь – служіння. Я хочу приносити суспільству користь і це дає мені енергію. Гроші – це маркер того, що ти приносиш користь, але вони не первинні. Вони – результат правильно організованої діяльності. Гроші не є метою, це лише індикатор, як температура 36,6 у здорової людини. Якщо у бізнесу зростає дохід, значить, він приносить суспільству все більше і більше користі.

«Я хочу приносити суспільству користь і це дає мені енергію. Гроші – це маркер того, що ти приносиш користь, але вони не первинні. Вони – результат правильно організованої діяльності».

Розкажіть трохи про те, чим є ваш бізнес зараз, і чим він був спочатку?

Почали ми його, насправді, тому, що прагнули закрити свої потреби – і мети завоювати світ у нас абсолютно не було (сміється). Ми постійно перебували в пошуку і селекції співробітників, але цей процес займав багато часу і був малоефективним. Тому розробили рішення, яке акумулювало з усіх можливих ресурсів шукачів роботи та вакансії, – так і з’явився Jooble: google для пошуку роботи. У день запуску нашого сервісу ним скористалося 13 осіб, а зараз щоденний трафік – близько 4 млн людей з 71-ї країни світу.

І як цей бізнес еволюціонував? Коли стало зрозуміло, що він може бути повноцінним і незалежним?

У якийсь момент ми вирішили продавати на ресурсі рекламу, але виходило не дуже добре – в 2006 році мало хто розумів, що таке інтернет і як в ньому заробляти. У підсумку нашу основну бізнес-модель придумали взагалі не ми. Якось один клієнт запропонував нам платити за переходи користувачів. Ми спершу не зрозуміли, навіщо, але від грошей якось незручно було відмовлятися (сміється). І ніяк не відреагували.  Потім був другий аналогічний запит, третій – ми запідозрили, що щось не беремо до уваги. Але все одно не зробили жодних активних кроків. Змусили зовнішні обставини.  Настав 2008 рік, сталася криза, ринок роботодавців, які нам платили, різко скоротився, і ми почали думати, що робити. А ті троє клієнтів продовжували платити, і ми розмірковували, де ще відшукати таких же партнерів, які зацікавлені в аудиторії. Так вийшли за межі України – і стали запускати сервіс в інших країнах. Наступною віхою був 2014 рік – Jooble вже був супер-прибутковим, але головний сенс нашого проєкту був втрачений… Тоді ж змінилися і алгоритми Google – показувати користувачам сайти, які дають їм відповідь на питання, з яким вони прийшли в пошуковик. Через «біль і страждання», але ми змінилися на краще. Хоча багато наших конкурентів з викликом не впоралися.

Чому ж саме ви, на відміну від інших, змогли перейти Рубікон?

Я завжди відповідаю так: нам пощастило. У ретроспективі неможливо оцінити, чому це сталося. Тому – нам просто пощастило.

«Для мене не важливий результат в кінці мого життя – важливий шлях. Я хочу прожити життя так, щоб бути захопленим своєю справою кожен момент свого існування».

А яку спадщину Ви хочете залишити суспільству за підсумком свого життя, діяльності в цілому?

Для мене не важливий результат в кінці мого життя – важливий шлях. Я хочу прожити життя так, щоб бути захопленим своєю справою кожен момент свого існування. Зараз це можливість відкривати людям нові перспективи, їх потенціал – щоб вони зрозуміли, що здатні досягати більшого завдяки своїм знанням, навичкам, досвіду. Що буде за п’ять років – гадки не маю. Якщо шлях буде відгукуватися в моєму серці – результат, звичайно, буде, але який… Ніхто не знає.

ОК. Тепер розкажіть про свої принципи, якими керуєтеся в роботі і в житті.

Професійну діяльність складно відокремити від особистого. Тому у нас в компанії є 5 цінностей, які я так само транслюю і в родині, і дитині.

Перша: я – причина всього, що відбувається зі мною. Ні в обставинах, ні в інших людях – причина в тобі. У психології це поняття «локус контролю».

Друга: захопленість своєю справою. Коли ти займаєшся справою заради справи, а не заради результату. У моєму розумінні це – єдиний шлях до щастя, коли ти в стані потоку, коли є passion.

Третя: відкритість до людей, вміння проявляти емпатію, так само як і вміння зрозуміти себе. Поводься з іншими так, як ти хочеш, щоб ставилися до тебе.

Четверта: орієнтація на розвиток, бажання сьогодні бути краще, ніж ти був вчора. Сюди відносяться як hard skills – безперервний потік нових знань, так і soft skills, що передбачають вміння рефлексувати, усвідомлювати свої вчинки і їх наслідки.

П’ята: мислення власника. Не варто чекати, коли хтось скаже тобі, як діяти. Якщо щось йде не так, – бери і роби.

Принцип, який я хочу передати дитині, найголовніший меседж, який я транслюю дочці: в моєму світі таланту не існує – є тільки праця. Завдяки праці ти можеш досягти будь-яких висот. Є хороша книга на цю тему – «Гнучка свідомість» Керол Двек, яку я готовий роздавати всім. Тому що на своєму власному досвіді пізнав істинність цього принципу.

І одразу хочу поділитися своєю радістю. Нещодавно дочка написала історію про тварин. Приголомшлива розповідь: діалоги, ролі, емоції, описи. Дійсно цікаво. І я від радощів кажу їй: «Катюша, так в тебе талант!» На що дочка невдоволено парирувала: До чого тут талант, тато?! Я просто багато тренувалася». Я трохи не розплакався від радості – фундамент закладений вірний.

З урахуванням того, що ми зустрілися в MBA Kids Int., мені завжди цікаво, як Ви про нас дізналися – згадаєте?

Намагався згадати, але чесно, не зміг. Пам’ятаю, як дізнався про ваш різдвяний ярмарок бізнес-ідей, на якому зустрівся з багатьма знайомими, чиї діти вже у вас вчилися. Ярмарок, звичайно, вразив. І я вирішив, що я точно хочу віддати Катю в MBA Kids Int. А потім якось їхав в авто і почув вашу рекламу по радіо. Так ми і зустрілися.

Знаєте, головним показником нашої успішної освітньої діяльності я вважаю зміни в кругозорі дитини, в тому, як еволюціонує її mindset. Зараз березень. Катя з нами з вересня. Чи спостерігаєте ви, батьки, якісь зміни в Катрусі?

Розповім показову історію. Нещодавно дружина вирішила двома «відкрити ресторан» – приготувала вишукані страви і запросила нас на вечерю. І тут Катя почала розпитувати: А що ти будеш робити, якщо такий самий ресторан відкриється поруч? А якщо прийдуть клієнти, яких нікуди посадити? А яка в тебе націнка на стравах?  Сформулювала питань двадцять, і всі – в точку, всі з глибоким бізнес-сенсом. Коли дочка взяла рулетку і почала вимірювати, чи дотримані санітарні норми, мама сказала, що ми закриваємо цей бізнес (сміється). Дитині 9 років, і ми були просто в захваті від її підходу до справи. Доречі, ніхто її не питав про це – вона сама стала ініціатором.

«Я дуже обережний зі своїми очікуваннями щодо дитини. Не хочу проектувати свої цілі, не прагну зробити з неї кращу версію себе».

Феноменально! Але ж буває так, що Каті чимось нецікаво займатися, а Ви вважаєте – що треба… Як чините?

Я дуже обережний зі своїми очікуваннями щодо дитини. Не хочу проектувати свої цілі, не прагну зробити з неї кращу версію себе. Найголовнішим для мене є показник того, наскільки дитині цікаво, скільки радості і задоволення їй приносить заняття. Одна справа, коли у неї просто поганий настрій, що супроводжується запереченням всього і вся, інше – більш глибоке «ні». Подібні внутрішні протести, наприклад, у Каті – з математикою, якою вона займається поглиблено. Тому ми довго розмовляємо про те, навіщо їй ці знання, що вони дадуть в майбутньому. Мій досвід: якщо ти проявляєш емпатію, звертаєш увагу на почуття дитини, щиро співчуваєш і висловлюєш своє розуміння, опір зникає.

Але часом так хочеться тактично продемонструвати свою силу і перевагу батька..

Дійсно. Заради економії часу часто є спокуса давати прямі вказівки, але такий підхід не працює. Раз переламати вийде, але опір нікуди не зникне.

Ви з дружиною виступаєте єдиним фронтом щодо таких підходів до взаємодії з донькою?

Оскільки я з Катрусею проводжу менше часу, то виступаю в ролі ментора і в спілкуванні зі мною у неї нульовий опір. Я розмовляю з нею як з дорослою, і вона зі мною – аналогічно. Справжні коуч-сесії, дорослі питання – дорослі відповіді. І мені з нею цікаво.  З дружиною Катя дозволяє собі проявляти вразливість – все емоції дитини дочка демонструє мамі (сміється). Але, з іншого боку, це ознака високого рівня довіри до мами.

А як Ви реагуєте на маніпуляції?  Вони ж властиві будь-якій людині – дорослій або юній…

Кращою відповіддю буде лист від Каті, в якому вона обґрунтовує своє бажання завести ще одного кота. Чітко, по суті, з фактами, коментарями і зобов’язаннями. Після такої недільної ранкової «пошти» я проговорив з донькою ризики, які тягне за собою поява мейн-куна (саме такого кота вона хотіла). Наступного дня Катя підготувала презентацію на кілька слайдів про особливості породи і всі нюанси спільного проживання з таким котом. Ось з такими «маніпуляціями» я не можу боротися: коли зрозуміло, що це не дитяче «Хочу! Дай! », коли видно, що дитина доклав зусиль, у неї є мета, мотивація. Я ціную хорошу працю і про це доньці відкрито заявив – чому я погоджуюся і як її зусилля цьому сприяли.

«Батьки не здатні дитині ДАТИ щастя. Щастя – це вибір людини, доросла вона чи маленька. Створити умови, допомогти прийти до усвідомлення цього факту – ось це і є головне завдання батьків».

Вангую, що деякі наші читачі, зітхнувши, подумають: пощастило батькам з дитиною. І поставлять німе запитання: що потрібно читати, про що – розмовляти з дітьми, щоб вийшло так, як у вас?

Питання із серії «як бути щасливим?». Абсолютно точно, що потрібно робити, – підвищувати рівень СВОЄЇ свідомості. Якщо ти добре розумієш себе і те, що ти робиш, існує маленька ймовірність того, що ти навчиш дитину слухати себе. В цьому і є завдання батьків: навчити дитину слухати і чути себе, розуміти свої потреби і висловлювати їх. Батьки не здатні дитині ДАТИ щастя. Щастя – це вибір людини, доросла вона чи маленька. Створити умови, допомогти прийти до усвідомлення цього факту – ось це і є головне завдання батьків.